Поведінка і моральна свідомість підлітків   Мета. Розкрити батькам причини девіантної по­ведінки підлітків. З'ясувати, яка роль сім'ї у вихованні навичок і звичок культурної поведінки. Обладнання. Виставка літератури на дану тему. Висловлювання видатних людей. Ваша власна поведінка — найвирішальніша річ. Ви думаєте, що виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи наказуєте їй. Ви виховуєте її кожну мить вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома.                                                                                         А.С. Макаренко Доросла людина повинна бути не «господарем», го­ловою, який все знає і у всьому правий, а товаришем, який разом з дитиною пізнає істину і відрізняється від дитини тільки тим, що доросліший і досвідченіший. Форма проведення. 

Бесіда. Вчитель.

З народженням дитини батьки сповнені найсвітліших сподівань на її майбутнє. І справді, здається, все буде гаразд, аби тільки в дитини було здоров'я, аби вона народилася повноцінною, аби ма­теріальні умови,' статок відповідали потребам життя сім'ї... Ох ті вже аби... Скільки їх? І все ж молоді й немо­лоді батьки всіма силами намагалися й намагаються створити умови, щоб виростити і виховати своїх синів і доньок. Ви дбаєте насамперед про матеріальний до­бробут. І все ж, коли підростають діти, багато хто з гіркотою відзначає для себе, що не задоволений ре­зультатом виховання: діти неслухняні, ліниві, не вміють того і того, не хочуть вчитися, недисципліновані, бай­дужі до батьків, не поважають старших, не думають про майбутнє, їх цікавлять тільки розваги, безтур­ботність шкідливо впливає на мораль, розум, інтереси. Для багатьох з вас, батьків, дисципліна — це просто слухняність. Поставивши собі мету зробити дитину слух­няною, ви йдете до неї прямолінійно, а іноді навіть у зво­ротному напрямку.

Іншими словами, бажаючи отримати певний результат, ви отримуєте зовсім протилежний. Можна привести декілька прикладів батьківських помилок такого характеру. За 12 років свого життя дитина добре засвоїла, яку реакцію у батьків викликає той чи інший Гі вчинок, або, правильніше, образ ди. Часто трапляється, що батьки самі підштовхують ди­тину до поведінки, яка для них небажана. Одного разу звернулась за допомогою мати 12-річного підлітка. Вона жаліється на те, що син кривляється, ламається, хихикає, — словом, «веде себе, як шут». На це звертають увагу і в школі. Спостерігаючи за дитиною, видно, що вона справді веде себе по-клоунськи. А як же мати? Якраз в ці мо­менти вона хоч і сердиться, але не може стримати посмішки.

А дитина відчуває: своєю поведінкою вона не тільки дратує, але й розважає. Таким чином, мати, не бажаючи цього, спонукає дитину до неприємної для неї поведінки. Але найбільш поширений варіант дитячої неслухня­ності не той, коли дитина хоче привернути до себе увагу, а той, коли ця неслухняність — зброя у боротьбі з батьками. Дійсно, ви, наприклад, наполягаєте на ви­конанні своїх вимог. Головний і єдиний аргумент ваш при цьому: «Я так сказав!» Дитина, в свою чергу, ба­чить, що ніхто не хоче рахуватись з Гі власною думкою. Починається боротьба, яка переходить у справжню війну. Хто в ній виграє? Ніхто! Тому що, вигравши слухняність, ви втратите більш важливу довіру дитини. І тому часто від батьків чути одне і те ж запитання: «Що ми повинні робити? Дайте пораду, як себе краще вести». А тим більше, коли дитина стоїть на порозі підліткового віку.                          

    Існує ряд правил, які повинні допомогти вам не втратити контакт з дітьми. 1. Відділіть почуття від дій. Не судіть саму дитину, навіть якщо її дії потребують осуду. Дитина повинна розуміти, що Гі люблять, але що м дії повинні бути кра­щими. Адже будь-які дії є результатом почуттів. А щоб змінити вчинки перш за все потрібно зрозуміти почут­тя і навчитись ними керуватись.

2. Уважно вивчіть дитину і визначте — нормальна ди­тина перед вами чи нервова. Дії дитини в стані нервово­го розладу повинні розглядатись вами як симптом більш глибоких емоційних ускладнень, викликаних критикою, звинуваченням або покаранням. Покарати дитину в такій ситуації означало б ще більш вибити Гі з рівноваги.

3. Відповідайте на почуття дитини. Створіть такі умови, щоб дитина могла висловлюватись, дати вихід своїм емоціям, звільнитись від ворожих почуттів.

4. Якщо необхідне покарання, нехай дитина сама його вибере. Практика показує, що діти вибирають більш суворе покарання, ніж хотіли запропонувати батьки. Але — що дуже важливо — вони вже не вважа­ють його жорстоким і несправедливим.

5. Караючи дитину, переконайтесь, що вона розуміє, за що. Що вона звинувачує в цьому себе, а не тих, хто їі карає.

6. Зробіть так, щоб проблеми поведінки були не ва­шими, дорослими проблемами, а спільними з дітьми. Дайте дитині знати, що ви відчуваєте їхні проблеми.

7. Накладіть обмеження на небезпечні дії іншим, дозволеним каналом. Це і є основна формула ди­намічного підходу до поведінки підлітків. Але ж відомо вам, батькам, що в поведінці учнів спостерігаються такі негативні прояви, як грубість по відношенню до товаришів і вчителів, агресивність, по­рушення дисципліни на уроках і навіть правопорушення. Як ви вважаєте, в чому причини такої поведінки учнів?

[Виступи батьків]. Дійсно, причин багато Й іноді потрібно докласти чимало зусиль, щоб виявити мотиви вчинку. А мотиви школярів-підлітків можуть бути нехарак­терними, викликаними певною ситуацією, але частіше вони пов'язані із стійкими властивостями особистості і відносинами. Наприклад, прогул учнем уроку може ма­ти декілька мотивів: бажання уникнути отримати пога­ну оцінку, перспективу відвідування цікавого фільму, боязливість виявитися «білою вороною» при прогулю­ванні уроку всім класом і т.д. Але всі ці ситуативні мо­менти будуть лише доповнюючими до головного моти­ву — несерйозного відношення до навчання. Поширеним мотивом грубості учнів, різноманітних по­рушень ними дисципліни являється (на їхню думку) про­тест проти недооцінки їх особистісних якостей, хоча в да­ному випадку важливу роль відіграють риси характеру, наприклад, егоїзм. У 8-му класі закінчувалась перерва перед уроком української літератури. Один з вчителів школи ввійшов у клас і сів на задню парту.

Між дівчатками йшла жвава розмова. Раптом одна з них, Оля, кинула ручку на підло­гу. Піднімаючи  її, вона нецензурно висловилась Декілька секунд тривала в класі тиша, потім вчитель вийшов з класу. Питання для обговорення

1 Як, на вашу думку, чи випадково висловилась так учениця?

2 Чи є в цьому вина батьків? Якщо так, то в чому вона проявляється?

[Виступ батьків]

Розглянемо таку ситуацію Юра К. — учень 7-го класу. Навчається добре, багато читає, займається музикою, спортом, приймає активну участь в житті школи. Тактовний з вчителями і товари­шами, в тому числі з дівчатами. Одягається скромно Зовнішньо привабливий, але ознак зазнайства не видно. Одного разу Юру привів додому чужий чоловік. Він розповів, що Юра бив дівчину у колі своїх приятелів, знущався над нею.Компанія складалась не із шкільних друзів. Юра росте в культурній сім'ї. Батьки ним задо­волені, вдома він ввічливий і завжди допомагає. Як ви, бать­ки, можете пояснити дволикість поведінки підлітка?

[Думки, виступи батьків] Дійсно, ми з вами повинні критично ставитись до вчинків школярів, наших дітей, майбутнього по­коління.

Адже, як писав В. О. Сухомлинський, «Уся справа в одній дуже важливій закономірності вихо­вання. Якщо людину вчать добре — вчать уміло, ро­зумно, наполегливо, вимогливо, в результаті буде до­бро Вчать зла (дуже рідко, але буває й таке), в ре­зультаті буде зло. Не вчать ні добра, ні зла — все од­но буде зло, бо людина народжується істотою, здат­ною стати людиною, але не готовою людиною .» І ви­на наша, мабуть, в тому, що не зуміли ми, давши людині,яку виховуємо, волю, одухотворити її благо­родними прагненнями, вдихнути моральну не­зламність і непримиренність до зла. Так що давайте будемо разом з дітьми сидіти в одному човні і гребти разом в одному напрямку, інакше наш сімейний чо­вен може перекинутись